СТОРІНКА ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

 

Головними формами діяльності практичного психолога ЗДО є:

  • Психодіагностика – це використання різного роду професійних методик та тестів для з`ясування певного психологічного явища у дитини (наприклад, дослідження рівня розвитку психічних процесів у дошкільників, з`ясування показників шкільної зрілості, визначення мотиваційної готовності до шкільного навчання та ін. ).
  • Корекційно-відновлювальна та розвивальна робота – заняття психологічного змісту з різної тематики для дітей.
  • Консультативна практика – індивідуальні та групові консультації для батьків та педпрацівників з питань психологічного розвитку дітей.
  • Психологічна просвіта – виступи на загальних та групових батьківських зборах, педгодинах і педрадах та ін. 

 

Картинки по запросу картинки поради психолога

Поради для батьків. Які тихі ігри можна запропонувати дитині

 

Чим зайняти дитину у надзвичайній ситуації

Як думати позитивно

Дорога адаптації для дитини

Процес адаптації дитини до умов дошкільного закладу досить часто являється драматичною подією, що зачіпає всі сфери життєдіяльності малюка. У дитячому садку все не так, як удома: суворіший розпорядок дня, незнайомі дорослі й діти, незвичні вимоги… Але головне – розлучення з мамою. Усе це може викликати у дітвори напруження і навіть тривожність. Такий емоційний фон негативно відбивається на перших враженнях дитини про дитячий садок, погіршує звикання до нього.

Що таке адаптація?

Адаптація– це пристосування організму до нових обставин, а для дитини ДНЗ – новий, ще невідомий простір з новим оточенням, новими взаєминами.

Чинники, що впливають на адаптацію дитини до ДНЗ

1. Вік дитини

  • Відносно спокійно протікає період звикання дітей 3,5-4 років. У цьому віці дитина поступово виходить за рамки інтересів сімейного кола.
  • Нічого цього ще немає у малечі 1-3,5 років. Адаптаційний період діти переносять важко. Малюк відчуває неприйняття, паніку, якщо сторонній дорослий намагається виконати з ним якісь дії. Дитина відмовляється приймати допомогу вихователя.

Дає про себе знати й нервове напруження: малюк пригнічений, усе викликає у нього сльози; не відпускає від себе маму ні вночі, ні вдень; довго не може заснути, часто прокидається з плачем.

2. Поведінка дитини

Поведінку в період адаптації важко передбачити навіть дбайливим мамам.

Поведінку дитини під час вступу в дитячий садок умовно можна поділити на три групи:

Перша група – cюди належить більшість дітей.

Вони:

  • різко бурхливо показують своє негативне ставлення до відвідування ДНЗ;
  • голосно плачуть;
  •  кидаються на підлогу;
  •  дряпаються,кусаються, то просяться на руки;
  •  біжать до дверей, нікого не чуючи.

Втомившись від бурхливої демонстрації протесту, малюк може: несподівано заснути, присівши біля столу, для того, щоб через 3-4 хвилини з новою енергією знову плакати.

Діти цієї групи звикають до ДНЗ протягом 20-30 днів.

Друга група – сюди входить кілька дітей, які:

  • Після розлуки з мамою замикаються, стають дуже напружені й насторожені.
  • У них вистачає сили тільки на те, щоб зробити кілька кроків, забитися в найближчий куточок, від усіх відгородитися.
  • Ці діти ледь стримують плач,;
  • Сидять, їхній погляд нерухомий, вони не граються, мовчать.
  • І тільки побачивши в дверях маму, оживають, біжать до неї і гірко плачуть.

 Адаптація таких дітей триває 2-3 місяці.

Третя група – комунікабельні малюки. Переступивши поріг дитячого садка, вони:

  • Не лякаються, а навпаки, беруть ініціативу в спілкуванні з дорослими;
  • Протягом дня розповідають дорослому все, що знають;
  • Із задоволенням демонструють свої вміння:

–  самостійно одягаються,
–  роздягаються,
–   їдять,
–  у ліжечку лежать спокійно.

Але така ідилія триває недовго (2-3 дні).  Після цього, побачивши будівлю дитячого садка, діти впадають у відчай, і їх стиль поведінки стає схожим на стиль дітей першої групи.

3. Досвід дитини

  • Малюк з великої сім’ї (бабуся та дідусь, брати та сестри) вміє по-різному поводитися з різними членами родини, знає, чого від кого чекати, з цікавістю обстежує незнайоме середовище.
  • Відрізняється поведінка дітей, батьки яких живуть у маленькому сімейному колі. Їхнє коло спілкування маленьке. У дитини закріпляється симбіотичний зв’язок із матір’ю: залишившись на якийсь час без неї, дитина впадає в паніку.

Адаптаційний період дуже важкий і може стати причиною дитячого неврозу.

Не маючи великого життєвого досвіду в новому середовищі, дитина може налякатися так, що іноді починає поводитися неадекватно:

   –  лазить, хоч і вміє ходити;
   –  замовкає, хоч уже почала говорити.

4. Індивідуальні особливості малюка:

  • Якщо дитина активна, комунікабельна, має пізнавальний інтерес –  вона адаптується легко, швидко.
  • Якщо малюк повільний, спокійний, любить гратися наодинці —шум, голосні розмови однолітків дратують його. Він хоч і вміє сам їсти, одягатися, але робить це повільно, відстає від усіх. Усе це накладає свій відбиток на його ставлення до навколишнього. –  Такій дитині необхідно більше часу на адаптацію.
  • Хворобливим, сором’язливим дітям   –  необхідно в середині тижня влаштовувати вихідний.  

Пам’ятайте!!!  Тривалі перерви у відвідуванні дошкільного закладу  затримують і ускладнюють період адаптації.

Під час адаптаційного  періоду  важливо:

  • Створіть в домі спокійну обстановку.
  • З розумінням ставтеся до безпідставного вередування малюка.
  • Більше гуляйте з дитиною, пропоную, зняти емоційне напруження,- активними рухами, цікавою діяльністю.
  • Намагайтеся раніше вкладати дитя спати після теплої ванни.
  • У  період адаптування треба менше ходити в гості.
  • Рідше відвідувати поліклініку, перукарню, аби зайвий раз не перевантажувати дитину новими враженнями.
  • Огорніть свою дитину любов’ю, бережіть її нервову систему.

Адаптація пройшла успішно, коли у дитини:

  • Бажання йти до дитячого садка.
  • Адекватний вияв емоцій, наявність позитивних емоцій, позитивна реакція на нові іграшки.
  • Здатність адекватно й достатньо тривало відгукуватися на емоційні реакції оточення.
  • Висока комунікабельність.
  • Висока пізнавальна діяльність та активність.
  • Активна ігрова діяльність.
  • Малюнки у світлих тонах.
  • Стабільність рухової активності – малюк  рухливий.
  • Відсутність проблем із сном і харчуванням.

Негативно впливає на звикання:

  • Недотримання в сім’ї режиму дня.
  • Застосування невірної методики «годування».
  • Погіршення стану здоров’я дитини (патологічні відхилення та розлади).
  • Недостатній рівень психічного розвитку.
  • Патологія вагітності та пологів.
  • Одноманітність життя та діяльності малюка.
  • Постійне перебування під ретельним наглядом дорослих (мама та бабуся).

Шановні батьки!

 Коли спілкуєтесь з дитиною, яка адаптується до садочка  дотримуйтесь таких рекомендацій:

  • Будьте особливо уважними до  поведінки, настрою, самопочуття вашої малечі.
  • Вранці створюйте атмосферу гарного настрою:  будіть дитину лагідним словом, м’яким дотиком руки до чола.
  • Говоріть дитині вдома, що в садочку їй буде добре, там багато гарних іграшок, хороших діток.
  • Не загрожуйте дитячим садком, як покаранням за гріхи й неслухняність.
  • Пам’ятайте, що ваше хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.
  • Учіть дитину елементарних навичок самообслуговування: одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, умиватися та мити руки.
  • Заздалегідь продумайте, як зробити, щоб дитина спочатку не залишалась у дитячому садку на цілий день, а лише на декілька годин.
  • Не запізнюйтеся, забирайте дитину вчасно.
  • Поступово збільшуйте її перебування в групі протягом тижня, починаючи з 1-2 годин, щоб дитина усвідомила: розлука з мамою тимчасова, мама завжди повернеться.
  • Забезпечуйте єдність виховного впливу всіх членів сім’ї, говоріть дитині чітко, що можна робити, як це зробити, а що не можна робити і чому. Тоді ваш малюк розумітиме, чого конкретно ви вимагаєте від нього.
  • Цікавтеся у вихователів, як він грається, як спілкується з іншими дітьми.
  • Обов’язково повідомте вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки вашого малюка.
  • Тримайте тісний зв’язок із персоналом групи й будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти вашу дитину і по-материнські дбають про неї.

 

Гра в «ізоляцію». Як адаптуватись до режиму «карантин» – поради психолога

«Всі сьогоднішні події — це те, чого раніше з нами не було, чого немає в нашому досвіді. Поряд з виконанням наказів, рекомендацій влади, медиків, щодо гігієни, ізоляції, поведінки, варто звернути увагу і на психологічний аспект карантинних заходів, пов’язаних з коронавірусом, — пише психолог, — Сьогодні батьки мають, як ніколи, багато вільного часу для спілкування з власними дітьми, якого так вкрай катастрофічно не вистачало у звичайному вирі життя».

Гра в «ізоляцію». Як адаптуватись до режиму «карантин» - поради психолога

Втім, для багатьох батьків, крім COVID-19, постала нова «загроза». Це спілкування із власним чадом, організація їхнього дозвілля в 4 стінах та вміння грамотно розкласти свої емоції на полички. Аліна пояснює: «Багато батьків здивовано помічають, що їхні діти виросли й стали «незнайомими». Стають більш помітними для батьків риси характеру, емоції, уподобання, інтереси дитини, які могли бути поза увагою, враховуючи щоденну зайнятість батьків і завантаженість дитини школою, гуртками, домашніми завданнями, спілкуванням з друзями».

Отже, чого не варто робити батькам:

  • різко починати виховувати, або «перевиховувати» своїх дітей. Адже це лише забере багато сил, здоров’я і часу та зіпсує відносини сім’ї в умовах ізоляції;
  • примушувати дітей «використовувати час з користю, не байдикувати», тобто робити те, що здається за потрібне вам. Варто пам’ятати, що завдяки бездіяльності великі ідеї, поховані в несвідомому, отримують шанс проникнути у свідомість;
  • в жодному разі не варто зводити нанівець малечі. «Заспокійливі» висловлювання, на кшталт «Знайшов, про що переживати», «Тебе це взагалі не стосується, йди, пограйся», замінити на «Я розумію, що ти боїшся», «Я бачу, що тобі сумно, я тебе розумію».
  • не варто обговорювати в присутності дітей невтішні сценарії, деталізуючи подробиці.
  • не слід переглядати безкінечно фільми про віруси, хвороби, апокаліпсис, які лише підійматимуть рівень тривоги й страху. Краще подивіться комедію чи мультики з дітьми. А «під фільм» приготувати домашні сухарики або какао з печивом.

«Золоті правила» для батьків:

  • слід пам’ятати, що ізоляція – це стрес як для дорослих, так і для малечі;
  • пояснити, що боятись – це нормально. Страх – емоція, яка дозволяє уберегти людину від життєнебезпечних вчинків. Емоція страху – у парі з інтересом: Надавши дитині інформацію про коронавірус, відповідно до її віку, ви зменшите її страх!
  • щоб подолати негативні емоції, можна зробити мішечок для крику, або ж влаштувати битву подушками.
  • підліткам варто допомогти розібратися в інформації, з якою вони стикаються, навчити визначати факти та фейки.
  • розділити права та обов’язки кожного члена сім’ї на час карантину, незалежно від віку;
  • по можливості організувати звичне для дитини й для себе спілкування, розваги та гуртки в онлайн режимі;
  • сімейна ранкова зарядка допоможе зняти стрес і зменшити паніку;
  • дотримуватись інформаційної дієти — достатньо раз в день подивитися новини для того, щоб бути в курсі дійсно важливих подій.

 

Як виховати щасливих і здорових дітей

Як виховати щасливих і здорових дітей

         Оволодіння одними з виховних порад, які тут наводяться, може потребувати чималих зусиль, оволодіння іншими – прийти природним чином. Деякі з цих навичок стануть для вас проблемою, але при цьому легко підкоряться вашому чоловіку, й навпаки. Проте позитивний момент полягає в тому, що у процесі їх набуття ви усвідомите, що по-справжньому важливо для дитини, а що є другорядним. І, нарешті, після того як ви оволодієте цими десятьма базовими навичками, ви припините турбуватися про несуттєве, станете прекрасними батьками, будете радіти за своїх дітей.

Зробіть світ дитини цілісним
Небагато що в житті важливіше, ніж виховання в дітей почуття віри в себе та впевненості у своїх силах. Це ті якості, які дозволять їм оволодіти й іншими необхідними навичками.
Упевненість у собі приходить переважно з почуттям упевненості в навколишньому світі. Якщо ви вірите, що ваш власний світ цілісний і незмінний (у правильному значенні цього слова), вам буде набагато простіше знайти своє місце в ньому. Батьки повинні докласти всіх зусиль, щоб важливі аспекти світу їхніх дітей були надійними, несуперечливими та послідовними.
Поряд із цим ви повинні забезпечити вашій дитині позитивну самооцінку. Вам слід казати їй про те, яка вона добра, а не про те, яка егоїстична; частіше нагадувати, що важливіше гідно програвати, ніж бути найшвидшим і найспритнішим у світі. Вам варто переконати її в тому, що вона може досягти навіть більшого, ніж сама передбачає й очікує від себе, і що ви дуже вірите в неї.

Демонструйте дітям чарівництво
Незрозуміло, чому багато батьків підтримують віру своїх дітей у Діда Мороза (іноді обставини просто змушують до цього або ми боїмось піддатись остракізму інших батьків у школі), але при цьому зовсім не демонструють дітям іншого чарівництва. Тим не менше, дива – це невід’ємна частина дитинства, це свобода від реальності, що виснажує та стомлює, від тягаря відповідальності, від обмежень дорослого життя. До вісімнадцяти років ми повинні повноцінно виховати наших дітей, поступово познайомити їх з реальністю, відповідальністю й зобов’язаннями, але крім цього ми також повинні всіма силами намагатись надовго зберегти присутність дива в їхньому житті.

Надайте дітям особистий простір
Перша й основна вимога для того, щоб діти могли насолоджуватися чарами, – це чисте полотно. Вони можуть творити дива самі по собі й лише хочуть, щоб ми пішли з дороги й не заважали їм. Маленькі діти здатні вірити у всілякі дива. Підлога в їхній спальні – це мініатюрне поле бою, ванна перетворюється на олімпійський басейн, а конструктор на справжній космічний корабель.
Більше того, діти вільні від передбачливості й далекоглядності, які іноді здатні зіпсувати нам смак життя. Доросла людина лежить на пляжі, хвилі омивають її тіло, але разом із приємною млістю її не покидає думка про те, що їй ще доведеться довго та копітко вимивати пісок з волосся. Маленькі діти, навпаки, можуть щасливо вивозитись у багні або фарбі, не підозрюючи, скільки сил треба витратити, щоб відмити їх самих та їхні речі, вони безтурботно радіють і веселяться до того часу, доки ми мовчимо й не псуємо їм задоволення похмурими розповідями про прання.

Навчіть дітей відрізняти добре від поганого
Ми всі припускаємось помилок. Ми знаємо про це, як і про те, що це властиво природі людини, це нормально. Біда в тому, що нам часто не подобається визнавати власні помилки перед нашими дітьми. Але нам необхідно навчити їх розпізнавати й визнавати свої помилки. Вони повинні не тільки знати, що помилятися – це майже завжди нормально, а й різницю між правильним і неправильним вибором у життєвих ситуаціях. При необхідності діти повинні вміти робити морально правильний вибір.
Усі ми хочемо, щоб діти замислювалися про свої вчинки. Як батькам вам необхідно докласти всіх зусиль, щоб у них ніколи не виникали такі думки, як: «Якщо я вкраду цю шоколадку, ніхто не помітить і не зловить мене» або «Я знаю, що мій друг потрапив у біду, але я занадто зайнятий, нехай хтось інший втрутиться й допоможе йому». У вас є вісімнадцять років на те, щоби прищепити їм важливі загальнолюдські цінності, адже коли діти самі замислюються (і будуть замислюватися) про себе і свої вчинки, вони спираються на той фундамент, який заклали їм ви.

Навчайте дітей думати
Мислення складається не тільки зі здатності оперувати розумовими процесами на базі логіки та логічних умовиводів, хоча це дуже важлива частина. Мислення також полягає у здатності формулювати ідеї й думки і самостійно приймати рішення. Досвідчені шкільні вчителі здатні допомогти в розвитку цієї навички, але основна частина роботи все ж лежить на нас – батьках. Тому, якщо наші діти досягають віку вісімнадцяти років і не у змозі ефективно мислити, нам нема кого звинувачувати окрім себе.

Нехай діти ведуть вас за собою
Батькам дуже просто бачити себе в якості лідера сім’ї (за винятком чудернацьких суперечок про те, хто головніше – мама чи тато). Ви старші, ви приймаєте на себе відповідальність за сім’ю, і діти роблять те, що ви кажете. У певному сенсі, ця установка правильна. Звісно ж, існують ситуації, коли потрібен підхід «Роби-як-я-кажу-без-обговорень-і-негайно».
Але в сім’ї ви також лідер особливої команди, що має особливу мету – розвивати потенціал кожного члена команди до максимально можливого рівня. І способи досягнення цієї мети відрізняються в залежності від унікальних особистісних особливостей кожного. Неважливо, одна у вас дитина чи кілька, мудрий лідер прислухається до своєї команди й адаптує кожну задачу з урахуванням індивідуальних потреб і можливостей всіх її членів.
Це не означає відсутність контролю або дисципліни і не має на увазі брак поваги: усі члени команди повинні брати участь і нести свій тягар відповідальності. Просто це приклад того, як варто братися за справу, щоб діти досягали кращих результатів, повністю розкривались, не намагаючись докорінно змінити свою індивідуальність, свої природні сильні та слабкі сторони. Такий командний підхід ви з упевненістю можете використовувати у своїй родині.

Забудьте про корисний час
Часто буває так, що в сім’ях народжуються діти з невеликою різницею у віці – два-три роки. Коли народжується молодша дитина, матері доводиться присвячувати більшу частину свого часу їй. При цьому ще треба стежити за старшою дитиною, читати їй, ловити її по квартирі, годувати, купати, піднімати, коли вона падає, саджати на велосипед, грати з нею тощо. І все це найчастіше супроводжується грудним годуванням молодшої дитини. Іноді на допомогу приходять чоловік, родичі або няня.
При цьому мати не проводить стільки ж часу зі старшою дитиною, як раніше. Навіть якщо намагатися приділяти старшій дитині більше часу, коли, наприклад, молодша спить, це не замінює повноцінного спілкування. Можна годину веселитися, грати з дитиною, щось ліпити із пластиліну або будувати кубики, але вона, швидше за все, буде відчувати певний дискомфорт, щось натягнуте й неприродне відбуватиметься між матір’ю та дитиною.
У такому випадку замість «розписаних» занять проводьте вільний час з дитиною, займаючись звичайними справами. Купайте її, годуйте, укладайте спати. Ви помітите, що набагато легше знаходите спільну мову з дитиною саме за такими буденними повсякденними заняттями. Малюк буде добре й повноцінно спілкуватися з вами та виглядати при цьому щасливим і більш розслабленим. Іншими словами, перестаньте проводити з дитиною «корисний» час і переходьте просто до режиму реального часу.

Цінуйте важливість проміжних результатів так, як і всієї задачі в цілому
Ви можете бути вкрай роздратовані тим, що ваша шестирічна донька все ще не вміє користуватися ножем і виделкою, або що ваш дванадцятирічний син не може самостійно скласти шкільний рюкзак, не забувши при цьому половину потрібних йому речей. Іноді вам хочеться зірватися й накричати на своїх дітей за той безлад, який вони залишають після себе, за їхню нездатність подумати наперед або порозмовляти з дорослою людиною так, щоби при цьому не замикатись у собі.
Головне, що необхідно враховувати для вашої користі й користі дітей, це те, що у вас у розпорядженні є багато років, щоб підготувати їх до життя у великому світі. Коли ви зневірюєтеся, зробіть крок назад і помилуйтеся, як далеко ви просунулися у вихованні (принаймні, ви більше не годуєте вашу шестирічну доньку з ложечки), і як багато вам ще належить пройти (треба ще навчити її правильно користуватися столовим ножем).
Важливо задати правильний темп собі й дитині. Немає необхідності форсувати події та надто тиснути на неї, щоб вона стала повністю самостійною до шести-семи років, але, з іншого боку, не можна відправляти дитину у великий світ, не навчивши її користуватися пральною машиною або їсти у громадських місцях охайно та з гідністю. Тому найкраще, що ви можете зробити для своїх дітей, це зосередитись на досягненні найближчої мети, не випускаючи з поля зору кінцевий результат.

Вивчайте з дітьми значення та цінність грошей
Коли ваші діти нарешті подорослішають і покинуть дім, ви ж не хочете, щоб вони влазили в борги, ви також не хочете, щоб діти смітили грішми та витрачали їх даремно, коли є можливість заощадити й відкласти на щось справді цінне. Ви ж хочете, щоб діти відчували співчуття до інших людей, які мають менше, ніж вони, чи то друг з меншою зарплатою, чи дитина на іншому кінці світу, яка голодує. Тому дуже важливо вже зараз навчити дітей усвідомлювати значення грошей у нашому житті.

Давайте дітям трохи грошей, щоб вони засвоїли їх цінність
Звісно, догляд за дітьми і так потребує коштів. Проте давати дітям гроші – це норма. При цьому ви можете виділяти їм тільки те, що вони зароблять (це, звісно, досить жорстко, коли діти ще маленькі), але переважна більшість батьків дійсно дають своїм дітям деяку суму грошей у формі винагороди або в якій-небудь іншій формі. Так ми можемо навчити їх того, що гроші не приходять до нас самі, їх треба заробляти, доклавши певних зусиль.

Доведіть, що їсти корисні продукти можна з радістю
Якщо ви відчуваєте, що вам багато чого ще належить зробити для здорового способу життя своїх дітей, розбийте цю задачу на кілька етапів. Установіть собі часові рамки, наприклад: організація більш здорової дієти дитини до травня або розвиток звички проводити більше часу на повітрі до кінця літа. Не ставте перед собою нездійсненних завдань, дотримуйтеся чітко наміченого плану й робіть це разом з усією родиною.

Зміцнюйте сімейні узи
Якщо в сім’ї більше однієї дитини, ваше найважливіше завдання – докласти всіх зусиль, щоб між дітьми був дійсно міцний зв’язок на все життя. Які б не були хороші друзі, родина завжди цінніше й дорожче. Коли людина переживає важкі життєві ситуації, такі як розлучення, важку втрату, велике горе, вона потребує підтримки та розради членів своєї сім’ї. Коли ж усе добре й радісно, ми хочемо, щоб сім’я розділила наш успіх, і, якщо потрібно, заради рідної людини ми кидаємо все й летимо в іншу частину світу. Сім’я безцінна.